Главная » Разное » Молюсь и вирю витер грае

Молюсь и вирю витер грае


Молюсь і вірю | Рильський Максим | Укр. література

Деталі Категорія: Рильський Максим Останнє оновлення: 21 лютого 2013 Автор: Super User

Молюсь і вірю. Вітер граєІ п'яно віє навкруги,І голубів тремтячі зграї

Черкають неба береги.

І ти смієшся, й даль ясніє,І серце б'ється, як в огні,І вид пречистої надії

Стоїть у синій глибині.

Кленусь тобі, веселий світе,Кленусь тобі, моє дитя.Що буду жити, поки жити

Мені дозволить дух життя!

Ходім! Шумлять щасливі води,І грає вітер навкруги,І голуби ясної вроди

Черкають неба береги.

Ця поезія сповнена побожного ставлення до життя: саме релігійні символи (молитва, віра, клятва,дух, пречисті надії — як пречисті образи) дають авторові можливість висловити захоплення природою, щастя кохати, віру в здійснення світлих мрій. Клятву-обітницю жити, «поки жити / Мені дозволить дух життя», ліричний герой дає всьому світові, який відчуває не тільки безмежним, а й ніжним і щирим, як дитя. Твір є своєрідною ілюстрацією гармонії людини і природи: сміх коханої, далеч, закохане серце ліричного героя, пречисті надії й синя далеч — усе це об’єднано у структурі складносурядного речення як єдине ціле. Завершеності твору надає своєрідне пейзажне обрамлення: зграї голубів «черкають неба береги» — здається, що світлі пташині крила легкими рисами окреслюють і береги самої поезії…

Щирості віршу додають риторичні звертання до світу, до коханої, вишукані епітети (пречисті надії, щасливі води, ясна врода), експресивне порівняння (серце б’ється, як в огні). Буяння природи передається засобами алітерації (вітер грає, тремтячі зграї черкають неба береги), а непохитна віра у життя підкреслюється тавтологією (клянусь тобі; буду жити, поки жити // Мені дозволить дух життя).

Віршовий розмір поезії — ямб. Римування перехресне.

[10]

ukrlitera.ru

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ Молюсь i вiрю. Вiтер грає

Молюсь i вiрю. Вiтер грає  I п'яно вiє навкруги, I голубiв тремтячi зграï Черкають неба береги.   I ти смiєшся, й даль яснiє, I серце б'ється, як в огнi,  I вид пречистоï надiï  Стоïть у синiй глибинi.   Кленусь тобi, веселий свiте, Кленусь тобi, моє дитя.  Що буду жити, поки жити  Менi дозволить дух життя!   Ходiм! Шумлять щасливi води, I грає вiтер навкруги, I голуби ясноï вроди Черкають неба береги.   Коментар

Вiрою, надiєю, оптимiзмом сповненi поетичнi рядки вiрша М. Рильського Молюсь i вiрю.... Голуби в небi, дзвiнкий смiх коханоï людини поруч, вiтер, простiр, води — хiба це не щастя? Лiричний герой упевнений у собi, свiт вiн уже називає своïм дитям i готовий жити, поки дозволить дух життя. Бог, природа й вiн сам виступають єдиним, гармонiйним цiлим, i нам передається оця бадьорiсть, цей оптимiзм молодого поета.

Молюсь i вiрю. Вiтер грає, МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 20-30-х РОКIВ XX СТ., ПОЕЗIЯ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 20-30-х РОКIВ XX СТ, Молюсь i вiрю, Вiтер грає, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, 20-30, РОКIВ, XX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ

lib.misto.kiev.ua

Вірш Рильського “Молюсь і вірю”

Вірш “Молюсь і вірю” Максима Рильського – переповнений вірою, надією, оптимізмом.

“Молюсь і вірю” М. Рильський

Молюсь і вірю. Вітер грає І п’яно віє навкруги, І голубів тремтячі зграї

Черкають неба береги.

І ти смієшся, й даль ясніє, І серце б’ється, як в огні, І вид пречистої надії

Стоїть у синій глибині.

Клянусь тобі, веселий світе, Клянусь тобі, моє дитя, Що буду жити, поки жити

Мені дозволить дух життя!

Ходім! Шумлять щасливі води, І грає вітер навкруги, І голуби ясної вроди

Черкають неба береги.

Голуби в небi, дзвiнкий смiх коханоi людини поруч, вiтер, простiр, води – хiба це не щастя? Лiричний герой упевнений у собi, свiт вiн уже називає своiм дитям i готовий жити, поки дозволить дух життя. Бог, природа й вiн сам виступають єдиним, гармонiйним цiлим, i нам передається оця бадьорiсть, цей оптимiзм молодого поета.

(No Ratings Yet) Loading...

neimovirne.ru

Аналіз вірша «Молюсь і вірю» М. Рильський

Аналіз вірша «Молюсь і вірю» — тема, ідея, художні засоби, рік написання та інші питання розкриті в цій статті. Вірш «Молюсь і вірю» Максима Рильського — переповнений вірою, надією, оптимізмом.

Рік створення: 1918.

Збірка: «Під осінніми зорями».

Літературний рід: інтимно-філософська лірика.

Жанр: вірш-рефлексія

Вид лірики: філософська.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб

Римування: перехресне

Тема: людина у вирі життя.

Ідея: утвердження віри й краси як стрижнів, які тримають людину в цьому світі; возвеличення краси й гармонійності світу; висловлення бажання жити.

Мотиви: відтворення краси почуттів людини, її єднання з природою, стану закоханості у світ, звеличення любові до життя.

Образи:

  • людей: ліричний герой — людина, яка любить життя, його красу й натхненно йде в майбуття;

  • міфологічних істот: вид пречистої надії; дух життя;

  • природи: вітер, зграї голубів, води;

  • предметів і явищ: моління й віра, клятва, синя глибина, берег, серце. 

Символічні образи:

  • голуби (символ божественної присутності);

  • пречиста надія (символ чистоти, асоціація з Пречистою Дівою Марією як символом надії, захисту);

  • неба береги (символ досяжної гармонії);

  • блакитний, ясний, золотий (християнські символічні кольори чистоти, божественості);

Композиція (зміст): вірш складається з 4-х катренів: ліричний герой, натхненний молитвою й вірою, знаходячись у бурхливому житті, радіє й виносить спокій із осереддя бурі, пов’язуючи майбутнє з любов’ю до великого щасливого світу.

Художні засоби «Молюсь і вірю»

Епітети — пречиста надія, синя глибина, веселий світ, щасливі води, тремтячі зграї

Метафора — вітер грає, даль ясніє, стоїть у глибині,

Порівняння: серце б’ється як в огні.

Риторичні оклики: мені дозволить дух життя! Ходім!

Інверсія: голубів тремтячі зграї, черкають неба береги.

Анафора: кленусь; і-і-ї.

Повтор(рефрен): черкають неба береги.

«Молюсь і вірю» ідейно-художній аналіз 

У творі відтворено красу природи і почуттів. Автор показує радості почуттів героя, який впевнений у собі, він уже вважає світ своїм другом, і готовий жити дуже довго, поки «дозволить дух життя»

У вірші поет майстерно відтворює красу почуттів ліричного героя, його єдність з природою, стан закоханості у світ. Поет здійснює своєрідний психоаналіз внутрішнього світу персонажа. Вірш пройнятий життєрадісністю, спрагою жагучого серця, вишуканістю почуттів. Композиційно твір будується як монолог. Оповідь веде ліричне «я», звертаючись до «ти», як до «іншого», унаслідок чого виникає діалогізм:

І ти смієшся, й даль ясніє,

І серце б’ється, як в огні,

І вид пречистої надії

Стоїть у синій глибині.

У вірші виразно проступає неокласицистична поетика: витонченість образів, захоплення красою світу, гармонія думки і почуттів.

ukrclassic.com.ua

Смотрите также